При цьому, суддя Господарського суду Київської області постановив ухвалу про відмову у видачі судового наказу з наступних причин (цитування):
Дійсно, в заяві має бути вказано місце проживання відповідача, проте виникають наступні питання:Відповідно до п.2 ч. 2 ст. 150 ГПК України, у заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено, зокрема, місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб).
Так, звертаючись з даною заявою заявником адресу боржника зазначено як: м. Назва, вул. _____, 10/3, кв. 97. Між тим, це не є повною адресою боржника, оскільки не вказано області.
Отже, у поданій заяві зазначено неповну адресу боржника.
В силу п. 1. ч. 1 ст. 152 ГПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням вимог ст. 150 цього кодексу.
- Чи була вказана у данному випадку адреса боржника?
Ми вважаємо, що вона була вказана. Така адреса є унікальною, а також достатньою для встановлення місця проживання особи, а відтак відсутність вказаної області не дозволяє говорити про невиконання вимог згаданої норми закону.
- Чи можна достовірно встановити місце проживання (прописки) боржника виходячи із даних, вказаних у заяві?
Так, звичайно. Окрім того, що вказано місто, вулиця, будинок та номер квартири, був вказаний ідентифікаційний номер фізичної особи, за яким виходячи з даних реєстру можна встановити адресу проживання боржника (фізичної особи-підприємця).
Відтак вважаємо, що суд помилково відмовив у видачі судового наказу, оскільки адреса відповідача все ж таки була вказана.