Pravnik.com.uaТвоя нарадча кімната ;)

Несанкціонований доступ, поширення та інші протиправні діяння з інформацією у сфері використання комп’ютерів

Аватара
 
Сообщения: 95
Зарегистрирован: 05.10.2018
Откуда: Киевская область
Специализация: Жилищно-коммунальные услуги, защита прав потребителей

Несанкціонований доступ, поширення та інші протиправні діяння з інформацією у сфері використання комп’ютерів

Сообщение #1 Pravnik » 28.10.2018, 10:44

Джерело (автор): Шаня Д.В. Поняття юридичної відповідальності за комп’ютерні правопорушення / Магістерська робота «Юридична відповідальність за протиправні діяння у сфері використання комп’ютерів», НУБіП. - 2017 р. - Режим доступу: https://pravnik.com.ua/forum/viewtopic.php?f=71&t=76

Сучасний рівень функціональної забезпеченості комп’ютерів здебільшого спрямований на задоволення потреб користувачів у галузі обробки, використання та поширення інформації, проте правомірність подібних операцій інколи залишається під питанням. Діяльність правопорушників у сфері комп’ютерної інформації слугує приводом до залучення спеціальних правоохоронних підрозділів, що мають відповідні навики та ресурси, за допомогою яких викриття злочинів стає можливим. Керування процесами та потоками циркулюючої інформації у нематеріальному світі, річ підвладна більшості користувачів, хоча при цьому наявність більш поглиблених знань у даній сфері дозволяє вивести це на новий рівень, неосяжний для багатьох, при якому кара за скоєний злочин віддаляються від суб’єкта злочинної діяльності.

Інформаційна зброя, це новий інструмент в руках злочинності, вона не містить відбитків пальців, її обіг важко обмежити, а попередити момент ї застосування інколи неможливо. У зв’язку з необхідністю оперативного реагування на протиправні діяння у сфері комп’ютерної інформації, сьогодні Україна знаходиться на одному з прикінцевих етапів реформування та реорганізації тих структур та механізмів, що дозволяють не тільки давати підстави для застосування юридичної відповідальності, а й запобігати вчиненню нових злочинів.

Юридична відповідальність за правопорушення у сфері комп’ютерної інформації можлива лише у випадках, прямо передбачених законодавством, а саме при наявності всіх достатніх ознак та складу злочину чи протиправної поведінки. Зокрема, одним з важливих елементів будь-якого складу злочину є суб’єкт, який може бути загальним або спеціальним.

Враховуючи положення статей кодифікованих нормативно-правових актів, що передбачають відповідальність на протиправну поведінку у сфері користування комп’ютерами, до інформаційних злочинів (кіберзлочинів) можна віднести злочини, що передбачені статтями Кримінального кодексу України, які в свою чергу входять до розділу 16 «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку» [27].

До злочинів, що пов’язані з несанкціонованим доступом, поширенням та іншими протиправними діяннями з інформацією у сфері використання комп’ютерів можна віднести певну групу статей з ККУ та КУпАП. Зокрема, стаття 361-2 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації, створеної та захищеної відповідно до чинного законодавства, - це карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до двох років з конфіскацією програмних або технічних засобів, за допомогою яких було здійснено несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, які є власністю винної особи.

Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони заподіяли значну шкоду, - караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з конфіскацією програмних або технічних засобів, за допомогою яких було здійснено несанкціо­новані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, які є власніс­тю винної особи.

Інформація з обмеженим доступом як предмет злочину має зберігатися в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах чи комп’ютерних мережах. Інформація, яка зберігається в мережах електрозв’язку, до предмета даного злочину не належить.

Ознакою комп’ютерної інформації з обмеженим доступом є те, що вона повинна бути створена та захищена відповідно до чинного законодавства. При цьому в кожно­му випадку для з’ясування наявності цієї ознаки слід звернутися до відповідних законів чи підзаконних нормативно-правових актів, в яких регламентується порядок створення і захисту такої інформації.

Родовим об’єктом даного злочину виступає інформаційна безпека, а предметом злочину - інформація з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або носіях такої інформації, створеної та захищеної відповідно до чинного законодавства.

Комп’ютерна інформація з обмеженим доступом згідно зі ст. 30 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну. Конфіденційна інформація містить відомості, які перебувають у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб, поширюється за їх бажанням згідно з передбаченими ними умовами і має відповідний правовий статус. Режим доступу до конфіденційної інформації громадян та юридичних осіб визначають та встановлюють для неї систему способів захисту самостійно компетентні державні органи або інші власники інформації. До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі. Перелік відомостей, що становлять державну таємницю, визначається Законом України «Про державну таємницю» у редакції від 21 вересня 1999 р. (ВВРУ. - 1999. - № 49. - Ст. 428).

До іншої передбаченої законом таємниці, належить комерційна, банківська, лікарська таємниця, таємниця листування та ін. Правовий режим цих видів таємниць (інформації) регламентується спеціальними законами. Але якщо така інформація, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації несанкціонновано здобувається або розповсюджується - все вчинене повинно кваліфікуватися за сукупністю злочинів - за ст. 361-2 і відповідною до ст. ККУ, яка встановлює відповідальність за збут чи розповсюдження конкретного виду інформації з обмеженим доступом (таємниці).

Наприклад, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська вироком від 26 червня 2006 р. визнав Д. винним за ч. 1 ст. 361-2 КК і призначив йому відповідне покарання. З матеріалів справи вбачається, що Д. відповідно до своїх службових повноважень мав доступ до комп’ютерної інформації про наступну переоцінку товарів у мережі магазинів, що було комерційною таємницею підприємства, в якому він працював. Цю інформацію він через мережу Інтернет розповсюдив серед осіб, які не були співробітниками цього підприємства і не мали права доступу до неї.

Наступним передбаченим кримінальним законодавством України злочином з відповідного розділу КК, що має ознаки інформаційного злочину є несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється (стаття 362 ККУ).

Відповідно до статті, несанкціоновані зміна, знищення або блокування інформації, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах чи комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї, - караються штрафом від шестисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років з конфіскацією програмних або технічних засобів, за допомогою яких було вчинено несанкціоновані зміна, знищення або блокування інформації, які є власністю винної особи.

Несанкціоновані перехоплення або копіювання інформації, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, якщо це призвело до її витоку, вчинені особою, яка має право доступу до такої інформації, - караються позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на той самий строк та з конфіскацією програмних чи технічних засобів, за допомогою яких було здійснено несанкціоновані перехоплення або копіювання інформації, які є власністю винної особи.

Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони заподіяли значну шкоду, - караються позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавлен­ням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією програмних або технічних засобів, за допомогою яких було здійснено несанкціоновані дії з інформацією, які є власністю винної особи.

Безпосередній об’єкт злочину - нормальне функціонування електронно-об­числювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем чи комп’ютерних мереж, комп’ютерної інформації. Предмет злочину - інформація, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах чи комп’ютерних мережах.

Ознакою предмета цього злочину є те, що ця інформація оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах чи комп’ютерних мережах. Оброблювання інформації - це виконання певних дій за допомогою електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем чи комп’ютерних мереж, які включають різні види маніпуляцій з такою інформацією згідно з відповідними комп’ютерними програмами, інструкціями, завданнями, технічними можливостями ЕОМ тощо. Поняття «оброблення комп’ютерної інформації» включає в себе і зберігання такої інформації.

Предметом цього злочину є також інформація, яка зберігається на носіях цієї інформації.

Об’єктивна сторона злочину полягає у несанкціонованих зміні, знищенні або блокуванні комп’ютерної інформації, ознаками чого є те, що ці дії є несанкціонованими, тобто на вчинення таких дій особа, яка має доступ до цієї інформації, не має ні дійсного, ні передбачуваного права.

Зміна інформації полягає у будь-якій модифікації інформації, що призводить до її перекручування, хоча при цьому інформація в цілому зберігається. До зміни інформації слід віднести і її доповнення іншими, фальсифікованими даними. Причому йдеться про модифікацію змісту інформації. Тому не можна розглядати як ознаку розглядуваного злочину зміни, які ЕОМ здійснює автоматично, наприклад, фіксація часу і факту користування ЕОМ, активізація (використання) певних файлів та ін.

Знищення інформації - це такий вплив на комп’ютерну інформацію, внаслідок якого власник позбавляється цієї інформації, тобто втрачає її повністю.

Суб’єктивна сторона - умисна форма вини. Мотив і мета значення для кваліфікації не мають, але якщо при цьому мають на меті вчинення іншого злочину, то такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів.

Має місце розбіжність в аналізі суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 362 КК України. Одні вчені вказують на наявність вини у формі умислу та необережності і доцільність скасувати злочинність даних необережних діянь [38, с. 201], а інші – на прямий чи непрямий умисел [39, с. 86].

Суб’єкт злочину - спеціальний; ним може бути осудна фізична особа, яка досягла 16-річного віку і має право (на підставі трудових правовідносин чи договору, або інших юридичних підстав) доступу до комп’ютерної інформації чи носіїв такої інформації.

Стосовно суб’єкта злочину, передбаченого ст. 362 КК України, існують такі судження:

1) С.В. Гізімчук, Ю.В. Гродецький, В.І. Тютюгін заявляють, що суб’єкт цього злочину – спеціальний: ним може бути особа осудна, фізична, яка досягла 16-річного віку і має право (на підставі трудових правовідносин чи договору, або інших юридичних підстав) доступу до комп’ютерної інформації або носіїв такої інформації, має право експлуатувати, використовувати за дорученням (і в межах доручення) власника ЕОМ (комп’ютери), АС, комп’ютерні мережі чи носії комп’ютерної інформації [41, с. 490];
2) А.М. Ришелюк стверджує, що «суб’єкт цього злочину – спеціальний. Ним може бути фізична осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 16-річного віку і має право доступу до інформації, що є предметом цього посягання. У законі прямо не вказано на те, що суб’єкт під час вчинення злочину використовує зазначене право. Проте в разі умисного вчинення аналізованих діянь особою, яка не має права доступу до інформації, вчинене може кваліфікуватися за ст. 361 КК» [42, с. 839].

Аналіз зазначених вище поглядів дає змогу виокремити такі позитивні положення:
1) що суб’єктом цього злочину є фізична осудна особа, якій до моменту вчинення злочину виповнилося 16 років;
2) що це особа, яка має право доступу до комп’ютерної інформації або носіїв такої інформації;
3) що це особа, яка має право експлуатувати, використовувати за дорученням комп’ютери, АС, комп’ютерні мережі чи носії комп’ютерної інформації.
На підставі положень, які виокремленні з існуючих поглядів, а також приписів ст. 362 КК України можна запропонувати таке визначення суб’єкта злочину, передбаченого ст. 362 КК України: «Суб’єктом цього злочину може бути фізична осудна, неслужбова особа (громадянин України, особа без громадянства, громадянин іноземної держави), якій до моменту вчинення злочину виповнилося 16 років, якщо ця особа має право доступу до комп’ютерної інформації (на підставі трудових відносин або договору, або інших підстав), має право експлуатувати, використовувати за дорученням (і в межах доручення) власника ЕОМ, АС, комп’ютерної мережі чи носія комп’ютерної інформації.

У частині 2 ст. 362 КК встановлена кримінальна відповідальність за перехоплення або копіювання інформації, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах чи комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, якщо це призвело до її витоку та вчинено особою, яка має право доступу до такої інформації.

Об’єктивну сторону цього злочину становлять дії, які полягають у несанкціо­нованому перехопленні або копіюванні інформації. Перехоплення інформації - це протиправне заволодіння комп’ютерною інформацією, яка функціонує в ЕОМ (комп’ютерах), автоматизованих системах чи комп’ютерних мережах. Ці дії можуть знайти вираз у простому ознайомленні з інформацією, блокуванні такої інформації, затриманні передачі і її ненадходженні до адресата на певний час та ін. Копіювання інформації - це її відтворення в електронному вигляді, перенесення на інші носії інформації, наприклад, шляхом сканування-випромінювання монітора, спеціальними технічними засобами. При копіюванні комп’ютерної інформації завжди має місце відтворення інформації на певних носіях (створення копії) суб’єкта злочину, причому інформація як така залишається у розпорядженні власника (користувача). Копії ж самої інформації отримує суб’єкт злочину.

Перехоплення або копіювання комп’ютерної інформації є несанкціонованим, тобто незаконним, коли особа на вчинення вказаних дій не має ні дійсного, ні передбачуваного права.

Обов’язковою ознакою цього злочину (ч. 2 ст. 362 КК) є те, що внаслідок несанкціонованого перехоплення або копіювання інформації, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах чи комп’ютерних мережах, яка зберігається на носіях такої інформації, має місце витік комп’ютерної інформації як обов’язковий наслідок цього.

Суб’єктивна сторона та суб’єкт злочину тотожні ознакам вказаного складу злочину.

У частині 3 ст. 362 КК встановлена кримінальна відповідальність за дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, які вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони заподіяли значну шкоду.

В окрему підгрупу протиправних діянь у сфері використання комп’ютерів, що відносяться до галузі інформаційних правопорушень можна віднести передбачені статтями 176 ККУ та 51-2 КУпАП діяння.

У статті 176 ККУ передбачене незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо-та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, - караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, - караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.

Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, - караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого та з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для їх виготовлення.

Матеріальна шкода вважається завданою в значному розмірі, якщо її розмір у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі - якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі - якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Суспільна небезпечність злочину, передбаченого у ст. 176 КК, полягає у заподіянні шкоди суспільним відносинам, які пов’язані з використанням авторського і суміжних прав.

Диспозиція даної статті є бланкетною, тому для з’ясування ознак цього злочину слід звертатися до Закону України «Про авторське право і суміжні права» у редакції від 11 липня 2001 р. № 2627-ІІІ (ВВРУ. - 2001. - № 43. - Ст. 214) зі змінами на 13 січня 2011 р. (ВВРУ. - 2011. - № 32) та ЦК. Згідно з цими законами авторські права - це особисті немайнові, а також май­нові права авторів та їх правонаступників, пов’язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва.

До особистих немайнових прав належать: право вимагати визнання свого авторства; право забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені; право вибору псевдоніма; право протидіяти будь-якому спотворенню, перекрученню творів; право на обнародування. До майнових прав належать: право використання (у тому числі продаж, прокат, здача в найом тощо), відтворення, публічного виконання, показу, право на переклад, на імпорт творів науки, літератури, мистецтва.

Охороні підлягають як опубліковані, так і неопубліковані твори в галузі науки, літератури і мистецтва, незалежно від їх призначення, жанру, достоїнства, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо), а також способу відтворення, які виражені в усній, письмовій чи будь-якій іншій формі.

Суміжні права - це права виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, пов’язані з використанням цих творів на законних умовах.

Відповідно предметом порушення авторського права (або суміжних прав) є твори літератури, науки, мистецтва: опубліковані чи неопубліковані музичні твори (з текстом і без тексту), скульптури, картини, ілюстрації, перекази, фотографії, комп’ютерні програми тощо, а предметом порушення суміжних прав - виконання, фонограми, відеограми, програми мовлення.


Обов’язкові ознаки предмета:

1) він не має належати винному (або належати не в повному обсязі);
2) має виражатися в об’єктивній (матеріальній) формі: рукописно­го, машинописного, друкованого тексту, нотному записі, фонограмі, відеограмі, будь-якому електронному записі тощо;
3) він має бути новим і оригінальним.

Не є предметом цього злочину повідомлення про новини дня або повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації, твори народної творчості, а також офіційні документи (закони, укази, постанови, судові рішення тощо), державні символи та знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки), затверджені державними органами.

Перелік осіб, яким надається охорона авторських прав, викладений у статтях 7 та 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права». До таких осіб належать:
1) автори незалежно від громадянства і постійного місця проживання, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але знаходяться в об’єктивній формі на території України;
2) автори, твори яких вперше опубліковані в іншій країні та про­тягом 30 днів після цього опубліковані в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора;
3) автори, які є громадянами України або мають постійне місце проживання на території України, незалежно від того, на якій території вперше були опубліковані їх твори.

Термін охорони цих прав згідно зі ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права» за загальним правилом є довічним і діє протягом 70 років після смерті автора.

Об’єктивна сторона даного злочину передбачає встановлення трьох обов’язкових ознак: діяння, його наслідків і причинного зв’язку між ними. Діяння в цьому злочині може виразитись у 1) незаконному відтворенні або 2) розповсю­дженні творів науки, літератури, мистецтва (наприклад, виставка картин без відома автора), комп’ютерних програм і баз даних, незаконному відтворенні, розповсю­дженні виконань фонограм, відеограм і програм мовлення; 3) незаконному їх тиражуванні та розповсюдженні на аудіо та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, а також 4) іншому умисному порушенні авторського або суміжних прав (на­приклад, виконання, оприлюднення, опублікування, показ, сповіщення, створення похідного товару та ін.).

Відтворення - це виготовлення одного або більше примірників твору або фоно­грами в будь-якій матеріальній формі, у тому числі у аудіо й відеозаписі, а також запис твору або фонограми для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку читає машина.

Під розповсюдженням слід розуміти будь-які дії, що спрямовані на доведення об’єкта, на який поширюється авторське право, до відома суспільства без згоди само­го автора.

Виконання - це публічне виконання ролі, співання, читання, декламування, гра на музичному інструменті або відтворення будь-яким іншим способом творів літератури чи мистецтва.

Оприлюдненням твору є дія, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалося.

Опублікування - це випуск в обіг примірників твору чи фонограми без згоди авто­ра. Під опублікуванням розуміється також надання доступу до твору, фонограми через електронні системи інформації.

Показ - будь-яка незаконна демонстрація оригіналу або примірника творів, ви­конань, передач організацій мовлення безпосередньо або на екрані.

Під іншим умисним порушенням авторських і суміжних прав, наприклад, розуміють створення похідного твору, який є продуктом інтелектуальної творчості: переклад, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інші переробки творів тощо.

Якщо предмет, щодо якого порушені авторські права (або суміжні права), викрадений (наприклад, викрадено картину) або знищений (наприклад, розбито скульптуру), то такі діяння кваліфікуються за статтями про злочини проти власності (статті 185 або 194 КК). Але якщо таке викрадення вчинене для подальшого плагіату, то кваліфікація настає за сукупністю злочинів - за ст. 176 КК і, наприклад, ст. 185 КК.

Даний злочин має матеріальний склад. Наслідок, як обов’язкова ознака об’єктивної сторони, полягає в заподіянні матеріальної шкоди у значному розмірі. Під цим розміром матеріальної шкоди, згідно з приміткою до ст. 176 КК, вважається її розмір, який у двадцять і більше разів перевищує н. м. д. г.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння матеріальної шкоди. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є причинний зв’язок між діянням і вказаним наслідком.

Суб’єктивна сторона даного злочину - прямий умисел. Винний усвідомлює, що він своєю дією порушує авторські або суміжні права, які охороняються Законом; передбачає заподіяння матеріальної шкоди відповідним особам і бажає настання цих наслідків. Мотиви можуть бути різними: користь, кар’єризм, помста, заздрість тощо, однак на кваліфікацію вони не впливають.

Суб’єкт злочину - загальний: будь-яка особа, що досягла 16-ти років, у тому числі і сам автор, у випадку, коли ним, наприклад, приховано співавторство іншої особи.

У частині 2 ст. 176 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені: а) повторно або б) завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, тобто якщо вартість предметів або сума доходу у двісті і більше разів перевищує н. м. д. г.

У частині 3 ст. 176 КК визначена відповідальність за дії, передбачені частина­ми 1 або 2 цієї статті, якщо вони вчинені:
а) спеціальним суб’єктом - службовою особою з використанням службового становища (наприклад, мало місце примушу­вання до співавторства твору, створеного підлеглим; виключення особи з кола співав­торів тощо);
б) організованою групою (про поняття організованої групи див. коментар до ст. 28 КК);
в) якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, тобто якщо цей розмір у тисячу і більше разів перевищує н. м. д. г.

Настання адміністративної відповідальності можливе, коли протиправні дії порушника не спричинили матеріальної шкоди у значному розмірі, а в протилежному випадку настає кримінальна відповідальність. З урахуванням положень примітки до ст. 176 КК України, якщо розмір заподіяної внаслідок порушення авторського права шкоди складає 20 і більше неоподаткованих мінімумів доходів громадян, то таке діяння є відповідно кримінально караним. Також, статтею 51-2 КУпАП передбачена відповідальність за незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності, (щодо авторського права, то це літературного чи художнього твору, їх виконання, комп'ютерної програми, бази даних), привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом. Санкція цієї статті передбачає накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення [17].

Крім того, в ст. 301 УК України, що встановлює відповідальність за ввезення, виготовлення, збут і поширення порнографічних предметів, включена кваліфікуюча ознака здійснення даних злочинів (ч. 2 і ч. 3): виготовлення або використання комп'ютерних програм, що спричиняє за собою посилення покарання.

Можна зробити висновок про те, що вчинення злочину з використанням комп’ютерів є доволі значимою ознакою при кваліфікації протиправних діянь, що у свою чергу є досить вагомим явищем для дослідження. Також в свою чергу обов’язковим про проведенні таких досліджень є встановлення ознак, що впливають на кваліфікацію дій злочинця. На думку М.І. Бажана, «…класифікація злочинів за ступенем тяжкості є суттєвою, універсальною, такою, що визначає зміст і структуру інститутів кримінального права» [30, с. 335]. Слід зауважити, що складність класифікації інформаційних правопорушень детермінована і несформованістю концепції класифікації правопорушень загалом в правовій доктрині: існують різні погляди на підстави розмежування видів правопорушень [40, с. 62-64], а сама класифікація, залежно від того чи іншого критерію поділу правопорушень на види, часто є неповною і не завжди відповідає вимогам практики [49, c. 495].

Крім ступеню тяжкості (характером і ступенем суспільної небезпечності діяння), злочини законодавцем класифікуються і за об’єктом посягання, формою вини [42]. У кожній галузі права міститься свій специфічний підхід щодо розмежування правопорушень, беручи до уваги своєрідність об’єкта, предмета та методології цієї галузі права. Наприклад, у роботах з адміністративного права також застосовуються різні критерії класифікації адміністративних правопорушень, зокрема Д.М. Бахрах акцентує, що «…для поділу всієї сукупності адміністративних правопорушень використано родовий об’єкт посягання і галузь діяльності» [34, с. 49]. О.І. Миколенко виокремлює такі критерії класифікації адміністративних правопорушень: залежно від родового об’єкта правопорушення; залежно від форми вини; залежно від об’єктивної сторони складу адміністративного правопорушення; залежно від ступеня суспільної небезпеки [35, с. 43-49].

Визначення взаємозв’язку типів інформаційних правопорушень, що здійснюються з використанням комп’ютерів, а також критеріїв відповідальності за їх вчинення є достатньо дієвим інструментом, за допомогою якого можливо визначити природу юридичної відповідальності у конкретній галузі права. Законодавство містить достатньо змістовних нормативно-правових актів, проте для всебічного їх розгляду та явища інформаційних правопорушень в цілому, доречним було саме доповнення сформованої думки поглядами науковців. В цілому ж, протиправні діяння з інформацією у сфері використання комп’ютерів та юридична відповідальність за них мають достатньо сформовану дефініцію, використання якої надає змогу краще розуміти суть юридичної відповідальності в цілому, на прикладі конкретного суспільного явища.


Джерела та посилання: /viewtopic.php?f=71&t=74&p=99#p99

Вернуться в Информационное право



Кто сейчас на форуме

Сейчас этот раздел просматривают: 1 гость