Pravnik.com.uaЖиття переможе смерть, а світ – темряву.

Загальна характеристика протиправних діянь та юридичної відповідальності у сфері використання комп’ютерів

Аватар
 
Повідомлення: 281
Зареєстрований: 05.10.2018
Звідки: Київ
Специализация: Захист прав споживачів

Загальна характеристика протиправних діянь та юридичної відповідальності у сфері використання комп’ютерів

Повідомлення #1 Pravnik » 27.10.2018, 19:54

Поняття юридичної відповідальності за комп’ютерні правопорушення

Джерело (автор): Шаня Д.В. Поняття юридичної відповідальності за комп’ютерні правопорушення / Магістерська робота «Юридична відповідальність за протиправні діяння у сфері використання комп’ютерів», НУБіП. - 2017 р. - Режим доступу: https://pravnik.com.ua/forum/viewtopic.php?f=71&t=74

Розкриття суті юридичної відповідальності завжди надає змогу зрозуміти, наскільки суспільно небезпечним вважається те чи інше діяння. Окрім цього, державний примус у вигляді юридичної відповідальності у випадку з протиправними діяннями у сфері використання комп’ютерів можна розглядати з урахуванням передумов, що спричинили необхідність до застосування такого примусу. Наявність обставин, що роблять підстави застосування юридичної відповідальності належними є невід’ємною частиною концепції, за якою діє правосуддя в Україні.

Відтак поняття юридичної відповідальності включає в собі застосування певного державного примусу, що є результатом здійснення особою, яка вчинила правопорушення певних дій, що передбачені санкцією правової норми. Конкретний факт протиправної поведінки є обов’язковим для застосування такого явища, як юридична відповідальність, що у контексті прив’язки до сфери використання комп’ютерів становить важливу складову правового забезпечення законності у визначеній галузі.
Комп’ютерні правопорушення є галуззю, в яку входять норми різних нормативно-правових актів, зокрема кодифікованих, в яких поняття юридичної відповідальності розкрито лише у мірі, яка стосується виду застосовуваних санкцій. З огляду на характер передбачених санкцій, можна сказати, що юридичною відповідальністю є обов’язок відповідати за свою суспільно-негативну поведінку та мати за таку поведінку негативні наслідки. Місце юридичної відповідальності знаходиться у межах правовідносин суб’єкта, який порушив приписи адміністративного, кримінального та цивільного законодавства, з одного боку, і державою в особі її органів - з іншого. Міра та суть такої відповідальності прямо зазначена в кодифікованих актах та безумовно відповідає духу законності в цілому, що означає рівність кожного перед законом та заслужену міру покарання за той чи інший вид правопорушення.


Основним з видів юридичної відповідальності є кримінально-правова відповідальність, що покликана застосувати невідкладне реагування за кримінальне правопорушення щодо суб’єкта, що його вчинив. Згідно з ч. 1 ст. 3 Кримінального кодексу, законодавство про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України і загальновизнаних принципах та нормах міжнародного права.


Кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, оскільки їй притаманні всі ознаки останньої:


1) кримінальна відповідальність є засобом охорони встановленого державою правопорядку;
2) зміст кримінальної відповідальності визначається нормами права;
3) кримінальна відповідальність є наслідком здійснення правопорушення і супроводжується державним та громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння;
4) кримінальна відповідальність нерозривно пов’язана з державним примусом і призводить до настання негативних для правопорушника наслідків (морального або матеріального характеру);
5) реалізація кримінальної відповідальності відбувається у відповідних процесуальних формах. Водночас кримінальна відповідальність є особливим елементом у механізмі кримінально-правового реагування держави на протиправні дії, через що вона характеризується низкою специфічних ознак, зокрема: кримінальна відповідальність є самостійним видом юридичної відповідальності, що настає за вчинення суспільно небезпечних діянь у різних сферах життєдіяльності суспільства, тобто норми щодо застосування кримінальної відповідальності спрямовані на охорону нормативних приписів інших галузей права (цивільного, банківського, фінансового, трудового, інформаційного тощо).


Мета кримінальної відповідальності знаходить свій вираз у загальній і спеціальній превенціях: загальна превенція полягає в утриманні від учинення злочинів інших осіб шляхом покарання конкретної особи, спеціальна – спрямована на обмеження можливості винної особи вчинити новий злочин шляхом її ізоляції від суспільства. Кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної. Офіційна оцінка суспільно небезпечної і протиправної поведінки особи, відповідальність за яку передбачена нормами КК України, здійснюється спеціально уповноваженими органами держави – судами – і процесуально закріплюється у вироку суду, який проголошується ім’ям України. Стаття 62 Конституції України проголошує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Це означає, що обов’язковими ознаками вироку є його законність та обґрунтованість.


Висновок про суспільну небезпечність, протиправність, винуватість та караність поведінки особи стає можливим за умови доведення таких підстав:
– юридична (або нормативна) підстава – наявність норми КК України, що встановлює відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення;
– фактична підстава – факт вчинення особою в об’єктивній реальності суспільно небезпечного діяння, за яке передбачена можливість настання кримінальної відповідальності. Для настання кримінальної відповідальності необхідною є й процесуальна підстава – обвинувальний вирок суду, що в установленому порядок у набув чинності.


Отже, кримінальна відповідальність настає винятково за вчинення злочинів, вичерпний перелік яких міститься в КК України і реалізується лише в судовому порядку [16, с. 172].
В цілому кількість протиправних діянь у сфері використання комп’ютерів настільки велика, що налічує велику кількість різних за характером видів правопорушень. Авторське право дедалі частіше порушується у віртуальному просторі, тому правоохоронна система окрім заходів кримінального впливу застосовує також адміністративно-правову відповідальність.
Адміністративні заходи боротьби з правопорушеннями в галузі авторського права і суміжних прав є ефективними засобами впливу на правопорушників. Основні переваги застосування деяких адміністративних санкцій полягають у простоті та швидкості їх реалізації. Це, зокрема, дозволяє оперативно реагувати на відносно дрібні порушення авторських і суміжних прав. Боротьба з адміністративними правопорушеннями у зазначеній сфері повинна вестись не менш активно, ніж з крадіжками, шахрайством та іншими злочинами.


Адміністративна відповідальність відповідно до своєї подвійної природи є різновидом юридичної відповідальності (а також адміністративним примусом), їй притаманні всі риси останньої, але також вона має притаманні специфічні ознаки, які якісно відрізняють її від інших видів. Адміністративна відповідальність — це вид юридичної відповідальності фізичних і юридичних осіб, який виражається у застосуванні уповноваженими державою публічними органами (їх посадовими особами) певного виду адміністративного примусу — адміністративного стягнення (адміністративної санкції).
Метою адміністративної відповідальності є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст. 23 КУпАП).


Адміністративна відповідальність урегульована нормами КУпАП та іншими нормативно-правовими актами, що містять підстави адміністративних правопорушень, переліки адміністративних стягнень та органів, уповноважених їх застосовувати. Основною, але не єдиною підставою адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення (проступку), передбаченого нормами КУпАП або іншим законами, ще не включеними до цього Кодексу (ст. 2 КУпАП).
Правопорушення в сфері використання комп’ютерів не завжди знаходить своє закріплення в нормах КУпАП, проте його вчинення не виключає можливості настання адміністративної відповідальності.


За вчинення адміністративних проступків на правопорушників накладаються відповідні адміністративні стягнення, що мають для особи негативні наслідки морального або матеріального характеру (попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; конфіскація: а) предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; б) грошей, одержаних унаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); громадські роботи; виправні роботи; адміністративний арешт тощо); заходи впливу (зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; попередження; догана або сувора догана; передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їхньою згодою, а також окремим громадянам на їхнє прохання); адміністративне видворення за межі України іноземних громадян і осіб без громадянства (ст. 24-32 КУпАП).


Адміністративним законодавством України встановлений особливий порядок (процедура) притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності. Нормами КУпАП визначено завдання провадження у справах про адміністративні правопорушення, означено коло суб’єктів, уповноважених їх розглядати, окреслено коло обставин, що виключають провадження у справі про адміністративне правопорушення, сформульовано поняття доказів та способів їх збирання та оцінювання (складання протоколу, відібрання пояснень, показання технічних приладів та технічних засобів тощо), а також визначено систему заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення (адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів тощо). Таким чином, адміністративна відповідальність є одним із важливих інститутів адміністративного права, якому притаманні всі ознаки юридичної відповідальності.


Від інших видів юридичної відповідальності адміністративна відповідальність відрізняється за:


− правовою основою, що регулює адміністративну відповідальність;
− підставами застосування адміністративної відповідальності;
− колом органів, які уповноважені вживати заходів адміністративної відповідальності у межах своєї компетенції;
− заходами забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення;
− процесуальною процедурою здійснення адміністративної відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність є іншим видом юридичної відповідальності, дію якої зазвичай пов’язують з необхідністю здійснити відшкодування завданих збитків потерпілій стороні у результаті порушених та інтересів.
На відміну від інших галузей права, зокрема кримінального й адміністративного, цивільному праву не притаманна «жорстка» конструкція юридичної відповідальності як основного охоронного засобу. Це наслідок того, що відповідальність є важливим, але не єдиним інструментом цивільного права, що забезпечує охорону приватних правовідносин – належне здійснення суб’єктивних цивільних прав та виконання цивільних обов’язків, а в разі завдання шкоди – максимально ефективне відновлення становища особи, права якої порушено. Тому цивільно-правова відповідальність завжди розглядається вченими у взаємозв’язку і співвідношенні із заходами захисту цивільних прав, наслідками порушення зобов’язань, способами забезпечення виконання зобов’язань цивільно-правовими санкціями, заходами примусу, деліктними зобов’язаннями, акцесорними (додатковими) зобов’язаннями. Важливо зазначити, що перелік прав та обов’язків, наприклад, за цивільним законодавством, не є вичерпним, а відтак за Конституцією України, можна мати такі права та обов’язки, що не суперечать закону.


При цьому суть юридичної відповідальності як правового явища в його цивільно-правовій формі залишається незмінною – це передусім вплив на правопорушника, що забезпечується передбаченими правом заходами державного примусу. Але в цивільному праві цей вплив виражається або в обтяженні правопорушника (відповідача, боржника) додатковим обов’язком відшкодувати (компенсувати) особі, право якої було порушено, збитки, шкоду, заподіяні правопорушенням, або ж у позбавленні відповідача належного йому права. Тому якщо мова йде про порушення законних прав та інтересів у сфері використання комп’ютерів, проте такі діяння не передбачені, наприклад, Кримінальним кодексом України, то настає цивільно-правова відповідальність, але лише якщо неправомірна поведінка стосувалася завдання матеріальної чи моральної шкоди.


Загалом обтяження може бути здійснено шляхом:


1) заміни невиконаного обов’язку новим, як це буває при протиправному заподіянні шкоди, коли новий обов’язок (відшкодувати шкоду) заміщує невиконаний (не завдавати шкоди);
2) приєднання до невиконаного обов’язку нового, додаткового − при порушенні договірних зобов’язань, коли обов’язок сплатити неустойку додається до обов’язку виконати зобов’язання в натурі за правилом;
3) позбавлення права, зокрема, коли при порушенні договірного зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодавець втрачає право на предмет застави [18, с. 14].

Додаткове зобов’язання відповідальності виникає із самого факту порушення і до його вчинення існує лише потенційно, воно може бути передбачене як договором – договірна відповідальність, так і законом – не договірна відповідальність. Важливо й те, що вітчизняна цивільно-правова доктрина не пов’язує функціональне призначення відповідальності лише із безпосереднім застосуванням передбаченого правом державного примусу. Можливість примусу обов’язково «стоїть за» юридичною відповідальністю, але відповідальність може реалізуватися і без нього [19, с.13].


Цивільним правовідносинам від природи властива свобода волевиявлення суб’єктів, що відповідним чином позначається і на цивільно-правовій відповідальності.
По-перше, правовідносини відповідальності в цивільному праві ініціюються постраждалою стороною і ґрунтуються передусім на його бажанні відновити своє порушене становище або отримати компенсацію.
По-друге, в багатьох випадках можливе добровільне відшкодування, компенсація без звернення до суду [20, с. 36]. Регулятивний ефект тоді забезпечує власне можливість примусових заходів із боку держави, а їхнє безпосереднє здійснення відбувається в разі відмови від виконання обов’язків відповідальності.


Отже, цивільно-правова відповідальність – це виконання обов’язку з відновлення порушеного становища (права) особи або компенсації їй завданих правопорушенням шкоди, збитків, упущеної вигоди, що забезпечується відповідними заходами державного примусу, передбаченими нормами цивільного права. Для виявлення (деталізації) спільного і відмінного цивільно-правової відповідальності з іншими видами юридичної відповідальності, а також певних інформаційних особливостей, необхідно наголосити на низці ознак, що розкривають її природу.


1) Цивільним правопорушенням (проступком, деліктом) вважається протиправне діяння, яке виражається в порушенні суб’єктивних цивільних прав та невиконанні чи неналежному виконанні цивільних обов’язків, передбачених договором або актом цивільного законодавства, що призводить до збитків, майнової або моральної шкоди та інших втрат.
2) На відміну від усіх інших галузей права, в цивільному праві ініціатива щодо притягнення до відповідальності, а також обґрунтування її обсягів покладається на постраждалу сторону, а не на державу.
3) Цивільно-правова відповідальність виконує всі функції, притаманні інституту юридичної відповідальності, зокрема й карні. Проте її пріоритетним завданням є повернення становища особи, права якої порушено, до того, яким воно було на момент вчинення правопорушення, а у разі неможливості – компенсація цій особі втрат, спричинених правопорушенням..
4) Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані на відшкодування заподіяної моральної і матеріальної шкоди, завданих збитків переважно майновими засобами, серед яких: відшкодування в натурі; вилучення належного порушнику майна; відшкодування завданих збитків у грошовому еквіваленті; сплата неустойки; майнова компенсація за моральну шкоду тощо.
Однак, якщо говорити про сферу використання комп’ютерів, то саме у сфері інформаційної діяльності чинним цивільним законодавством України передбачений механізм немайнового відновлення порушених цивільних прав. Він полягає в обов’язку спростувати недостовірну інформацію, поширення якої порушило особисті немайнові права фізичної особи (ст. 277 ЦК України), а також у забороні поширення інформації, якою порушуються такі права (ст. 278 ЦК України). Водночас застосування цього механізму не виключає інших видів відшкодування.
5) Цивільно-правова відповідальність визначається нормами приватного права – це відповідальність правопорушника перед постраждалою особою, а не перед державою. Відповідно, дії правопорушника, зумовлені обов’язками відповідальності, повинні відновити або компенсувати порушене право (становище) цієї особи. Цікаво й те, що тільки в цивільному праві держава може нести відповідальність перед людиною, компенсуючи їй втрати, завдані своєю діяльністю, зокрема інформаційною. Право на захист особа реалізує на свій розсуд (принцип диспозитивності). Вона може як ініціювати притягнення до цивільно-правової відповідальності з метою відшкодування заподіяних їй втрат, так і прийняти на себе всі наслідки правопорушення.


Зокрема, ініціатива щодо цивільно-правової відповідальності може виходити у формі:
- заявленої вимоги (претензії) особи, право якої порушено, до правопорушника з метою досудового відшкодування або компенсації;
- звернення до нотаріуса за виконавчим написом для стягнення заборгованості, якщо її безспірність підтверджена документально;
- позову до правопорушника через суд.
6) У приватноправових відносинах відповідальності застосування заходів примусу здійснюється в судовому порядку або, у випадку документального підтвердження безспірності заборгованості, – за виконавчим написом нотаріуса, який в такому разі за силою прирівнюється до рішення суду.
7) Учасники справи, яка розглядається в порядку цивільного судочинства (позивач, відповідач, заявник, зацікавлені особи тощо), мають рівні права щодо пояснення своєї позиції, надання доказів, доведення перед судом їхньої переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, аргументуючи свої вимоги або заперечення. Таким чином, добросовісне подання позову змушує відповідача доводити відсутність своєї вини чи необґрунтованість претензій, аби уникнути санкцій відповідальності, що іноді називають «презумпцією винуватості».
8) У разі завдання майнової шкоди відновлювально-компенсаційна функція зумовлює можливість точного визначення обсягу (розміру) цивільно-правової відповідальності, виходячи із заподіяних майнових втрат. За загальним правилом (ст. 1166, 1192 ЦК України) шкода або збитки, завдані неправомірними діями, в повному обсязі відшкодовуються винною особою, яка їх завдала. Розмір відшкодування повинен бути еквівалентним завданим втратам – або відшкодування в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо), або відшкодування збитків у грошовому еквіваленті, який визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Однак в окремих випадках, на визначених законом підставах, розмір відшкодування зменшується або збільшується залежно від різних обставин, характеристик осіб як суб’єктів права, наслідків правопорушення. Немайнова шкода, зокрема моральна, може компенсуватися грішми, майном або в інший спосіб. Розмір такої компенсації попередньо оцінюється позивачем, але остаточно встановлюється судом на засадах адекватності, розумності, справедливості. Моральна шкода компенсується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.
Підстави цивільно-правової відповідальності також мають особливості, зумовлені диспозитивністю і майновою орієнтованістю цивільно-правових відносин. Тому вчені-цивілісти, визначаючи всі важливі для настання цивільно-правової відповідальності підстави, чинники, обставини тощо, схильні об’єднувати їх у більш широкому понятті – «умови відповідальності».


До умов цивільно-правової відповідальності належать:


− учинення правопорушення (порушення цивільних прав, невиконання або неналежне виконання зобов’язань);
− негативні наслідки правопорушення – збитки, шкода (майнова, немайнова);
− причиновий зв’язок між правопорушенням та наслідками;
− вина правопорушника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 614 ЦК України);
− звернення постраждалої особи з вимогою щодо відшкодування або компенсації збитків;
− судове рішення про притягнення до цивільно-правової відповідальності або виконавчий напис нотаріуса про стягнення заборгованості у разі необхідності застосування державного примусу.


Отже, обов’язком цивільно-правової відповідальності не завжди обтяжується безпосередньо винна особа. По-перше, відшкодування може бути покладене повністю або частково і на інших осіб (субсидіарна відповідальність), якщо це передбачено законом або договором (ст. 619 ЦК України). По-друге, коли йдеться про невиконання обов’язку, який на правових підставах покладено боржником на іншу особу (ст. 528 ЦК України), то за порушення зобов’язання цією особою відповідає боржник, якщо договором чи законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця (ст. 618 ЦК України). По-третє, в деяких випадках у цивільному праві можливість відповідальності конкретної особи (осіб) за завдану шкоду виникає із набуттям певних прав і обов’язків. Тоді у разі заподіяння шкоди відшкодування покладається на цю особу (осіб) незалежно від її вини й участі в правопорушенні – це так звана «безвинна відповідальність». Так, цивільним законодавством України визначено, що: власники засобів підвищеної небезпеки несуть відповідальність за шкоду, завдану цими засобами (ст. 1187 ЦК України); шкоду, завдану малолітньою (яка не досягла чотирнадцяти років) особою, відшкодовують її батьки або опікун (ст. 1178 ЦК України); юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків (ст. 1172 ЦК України), тощо. Зазначені властивості цивільно-правової відповідальності та її функціональне місце в інституті юридичної відповідальності зумовлюють як особливості приватноправового пояснення деяких загальних принципів цього інституту, так і наявність спеціальних принципів відповідальності в цивільному праві.


Зокрема, у відносинах цивільно-правової відповідальності:


− справедливість неможлива без повного відшкодування або компенсації заподіяних втрат (крім випадків коли законом встановлено обмеження відповідальності), якщо про них заявляє особа, права якої порушено;
− невідворотність відповідальності не трактується як абсолютний принцип, оскільки процес відповідальності ініціює особа, якій завдана шкода, а вона, за власним вибором (автономія волі), може не висувати цивільно-правових претензій і прийняти на себе всі втрати;
− серед припущень щодо вини особи переважає «презумпція винуватості», яка існує в логічному взаємозв’язку з «безвинною відповідальністю» та «відповідальністю за чужу вину», чим створюється необхідність доведення власної невинуватості, або, в окремих встановлених законом випадках, відшкодування (компенсації) невинуватою особою;
− індивідуалізація відповідальності як принцип має відносний характер, оскільки в цивільному праві на підставі договору або закону відповідальність за завдану шкоду чи невиконання зобов’язання може розподілятися між різними особами (солідарна, субсидіарна відповідальність);
− принцип рівності сторін забезпечує рівноправне становище учасників цивільного процесу (сторін та інших зацікавлених осіб), які на засадах змагальності повинні довести аргументованість своїх вимог або заперечень, що стає запорукою справедливого судового вирішення справи щодо застосування примусових заходів;
− поєднання особистих і суспільних інтересів закладає правову основу захищеності людини і суспільства – здійснення суб’єктивного права не повинно шкодити інтересам суспільства та цивільним правам інших осіб, а цивільно-правова відповідальність виступає засобом усунення й превенції таких порушень та відновлення порушених прав.
Таким чином, цивільно-правова відповідальність – це важливий самостійний вид відповідальності у праві, один із невід’ємних компонентів інституту юридичної відповідальності, який на приватноправових засадах покликаний забезпечувати відновлення порушеного становища особи, передусім її матеріальної сфери, шляхом відшкодування завданих майнових втрат і компенсації немайнової шкоди [16].

Адміністративна та цивільно-правова відповідальність за порушення норм права може наставати і для юридичних осіб.

Четвертим видом юридичної відповідальності є дисциплінарна, застосування якої найчастіше зустрічається у контексті трудових відносин. При цьому на фоні повальної комп’ютеризації суспільства та робочих місць зокрема, у результаті невиконання передбачених роботодавцем правил та процедур, при роботі з інформацією на комп’ютері особами можуть бути вчинені різного роду правопорушення.
Правову основу дисциплінарної відповідальності становлять Конституція України, Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП України) та інші нормативно-правові акти, що регулюють питання обігу інформації в Україні. Незважаючи на міжгалузевий характер інституту дисциплінарної відповідальності, слід зауважити, що переважний вплив на його формування у сфері інформаційних відносин здійснюють норми КЗпП України, яким закріплено правові засади і гарантії реалізації громадянами України права на працю.

Фактичною підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок. У теорії права дисциплінарним проступком визнається суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), яке полягає у невиконанні або неналежному виконанні працівником покладених на нього трудових або службових обов’язків [21, с. 366]. Склад дисциплінарного проступку, як і будь-якого правопорушення, утворюють чотири елементи: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт і суб’єктивна сторона. Саме з урахуванням особливостей зазначених складових слід розкривати зміст дисциплінарної відповідальності за правопорушення в сфері використання комп’ютерів. Поняття об’єкта дисциплінарного проступку в трудовому праві трактується неоднозначно [22, с. 208]. Одні науковці вважають, що об’єктом такого правопорушення є суспільні відносини, котрі становлять зміст трудової дисципліни, інші, підкреслюючи багатоаспектний характер поняття «дисципліна», називають об’єктом дисциплінарного проступку внутрішній трудовий розпорядок, трудові обов’язки, правила спільної праці, що існують на конкретному підприємстві [23, с. 287]. Зрештою, існує позиція, згідно з якою об’єктом дисциплінарного проступку слід визнавати трудові та пов’язані з ними інші правовідносини, які охороняються правилами внутрішнього трудового розпорядку.
За результатами визначення понять необхідно відзначити, що юридична відповідальність за протиправні діяння у сфері використання комп’ютерів є міжгалузевим інститутом. Вона реалізується з використанням різних за характером заходів впливу на правопорушників. Специфіка їх застосування у кожному випадку залежить від характеру правопорушення та конкретних обставин.
Слід акцентувати увагу на тому, що юридична відповідальність за порушення законодавства, поділяючись на різні види, може наставати як для фізичних, так і для юридичних осіб. При цьому необхідно пам'ятати, що кримінальна відповідальність в Україні - персоніфікований вид юридичної відповідальності, а тому вона настає виключно для конкретних фізичних осіб у разі вчинення ними злочину.


Зазначений перелік видів юридичної відповідальності дає змогу зрозуміти складову її природи, а саме її приналежність до виду суспільних відносин, що виникають з приводу інших відносин, у яких виявлено негативну поведінку суб’єкта, тобто вчинення ним правопорушення. Обидва види суспільних правовідносин в сучасному суспільстві нерозривно пов’язані, проте виникають лише за певних подій.
Таким чином, юридична відповідальність – це передусім передбачений законом негативний вплив на правопорушника з боку конкретних державних органів, які повноважні застосовувати заходи державного примусу. Реалізація юридичної відповідальності створює специфічні охоронні правовідносини, спрямовані на покладення на правопорушника обов’язку перетерпіти негативні наслідки за вчинене правопорушення, визначені санкціями правових норм, та повне виконання цього обов’язку. Проте як не всі заходи державного примусу реалізуються за допомогою юридичної відповідальності, так і не завжди обов’язки правопорушника, зумовлені юридичною відповідальністю, виконуються примусово. Тому державний примус і юридична відповідальність – не тотожні поняття.


Державний примус ширший за змістом – це регламентований правом авторитарний вплив відповідних державних органів на неналежну поведінку людей з метою приведення її у відповідність до вимог правових норм. Він може мати форми, не пов’язані з відповідальністю за правопорушення, які, зокрема, полягають у таких заходах:
− захист суб’єктивних прав – поновлення порушеного права без притягнення до відповідальності (примусове вилучення майна з незаконного користування, примусове стягнення аліментів на утримання дитини тощо);
− запобігання та припинення правопорушень (затримання, обшук, вилучення речей та документів);
− виховання (перевиховання) – застосовуються до неповнолітніх чи недієздатних осіб за вчинення ними суспільно небезпечних діянь;
− медичного характеру – примусове лікування правопорушників в умовах, які нівелюють їхню суспільну небезпечність, проведення карантинних заходів тощо [10, с. 523].


Отже, юридична відповідальність реалізується винятково через державний примус, застосовується тільки в разі вчинення правопорушення і безпосередньо визначається санкцією норми права. Саме тому юридична відповідальність вважаються одним з основних інструментів, до якого звернена діяльність правоохоронних органів з метою встановлення покарання та відновлення порушених прав.

Аватар
 
Повідомлення: 281
Зареєстрований: 05.10.2018
Звідки: Київ
Специализация: Захист прав споживачів

Повідомлення #2 Pravnik » 27.10.2018, 19:56

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України.-1996.- №30.
2. Закон України «Про авторське право і суміжні права» (офіц. текст: за станом на 26 квітня 2017 р.) / Верховна Рада України. – К. : Парламентське вид-во, 2017 р. – 214 с.
3. Закон України “Про державну таємницю ”: (офіц. текст: за станом на 05 січня 2017 р.) / Верховна Рада України. – К. : Парламентське вид-во, 2017 р. – 428 с.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України : станом на 3 липня. 2017 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Київ : Парлам. вид-во, 2017. – с. 207.
5. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341–ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2016. – № 25–26.
6. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984 р.
7. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – № 435-IV Редакція станом на 19.07.2017.
8. Кодекс законів про працю України від 18 вересня 1973 р. // Відомості Верховної Ради України. – Редакція станом на 30.04.2017.
9. Кримінальний кодекс України: Наук.-практ. коментар / За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — К., 2006. — с. 969.
10. Теорія держави і права. Академічний курс: підруч. / за ред. О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – с. 523.
11. Щосекунди кілька сотень хакерів завдають збитків мережі Інтернет до 50 000 доларів.
12. Голубєв В.О. Комп’ютерні злочини в банківській діяльності. - З.: Павел, 1997.– с. 16-18.
13. Боротьба з комп’ютерними злочинами – проблема транснаціонального масштабу
14. Кримінальне право. Особлива частина / НАВС., кафедра кримінального права. Мультимедійний навчальний посібник, тема 17.
15. Основи заг. теорії права та держави / П.М.Рабінович
16. Тихомиров О.О., Тугарова О.К. Юридична відповідальність за правопорушення в інформаційній сфері : навч. посіб. − К. : Нац. акад. СБУ, 2015. – с. 172.
17. Порушення авторського права: адміністративно-правовий аспект
18. Иоффе О. С. Ответственность по советскому гражданскому праву / О. С. Иоффе. − Л. : Изд-во Ленингр. гос. ун-та, 1955. − с. 14.
19. Тархов В. А. Ответственность по советскому гражданскому праву / В. А. Тархов. − Саратов : Изд-во Саратовского ун-та, 1973. − с. 13.
20. Канзафарова І. С. Теоретичні основи цивільно-правової відповідальності в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : 12.00.03 / І. С. Канзафарова ; НАН України ; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. − К., 2007. − с. 36.
21. Битяк Ю. П. Адміністративне право України: підруч. / Ю. П. Битяк. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – с. 366.
22. Сыроватская Л. А. Ответственность за нарушение трудового законо- дательства / Л. А. Сыроватская. − М., 1990. − с. 243; Трудове право України : навч. посіб. / за ред. П. Д. Пилипенка. − К. : Істина, 2009. – с. 208.
23. Процевский А. И. Метод правового регулирования трудовых отношений / А. И. Процевский. – М. : Юридическая литература, 1972. – с. 287.
24. В. Д. Гавловський, М.В. Гуцалюк, В.С. Цимбалюк. Удосконалення інформаційного законодавства як засіб оптимізації протидії комп’ютерній злочинності // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2001. – № 3. – с. 20-24.
25. Особливості злочинів в сфері використання комп’ютерних технологій.
26. Судова практика розгляду справ про злочини у сфері використання електронно- обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку / Верховний Суд України: інформаційний сервер.
27. Левашова Ю. FBI − статистика Інтернет-злочинності у 2006 році // Офіційний сайт Запоріжського центру досліджень організованої злочинності.
28. Осипенко А.Л. Борьба с преступностью в глобальных компьютерных сетях. Международный опыт: Монография. − М: Норма, 2004.
29. Бабакін В. М. Особливості міжнародного співробітництва при розслідуванні кіберзлочинів / В. М. Бабакін // Форум права. - 2011. - № 4. - 27-30 с.
30. Порівняльно-правовий аналіз законодавства України та зарубіжних країн, що регламентує відповідальність за комп’ютерні злочини
31. Новый Уголовный кодекс Франции / Научн. ред. Н.Ф. Кузнецова, Э.Ф. Побегайло. - М., 1994. с. 265.
32. История и зарубежный опыт правовой регламентации компьютерной преступности Воронежский экономико-правовой інститут / Бессонов С.А. Территория науки. - 2013 р.
33. Борчева Н. А. Компьютерноє право і відповідальність за комп'ютерні злочини за рубежем // На шляху до інформаційного суспільства: кримінальний аспект: Збірник статей. - М., 2002. - с. 10; 2004. – с. 5-28.
34. Конвенція про кіберзлочинність - Рада Європи. Конвенція – Міжнародний документ від 23.11.2001
35. Козюбра М. Стан розробки загальнотеоретичних досліджень юридичної відповідальності в Україні / М. Козюбра // Відповідальність у праві: філософія, історія, теорія : моногр. / І. Безклубий, С. Бобровник, І. Гриценко та ін.; за заг. ред. І. Безклубого. – К. : Грамота, 2014. – с. 343.
36. Д. В. Дубов. Забезпечення національних інтересів України в глобальному та національному кіберпросторах. : монографія / Київ: Національний інститут стратегічних досліджень., 2014 р.
37. Види правопорушень у сфері комп'ютерних та інформаційних технологій л.в.
38. Комп’ютерна злочинність: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2002. – с. 63.
39. Бажанов М.І.: Підручник / Кримінальне право України – Київ. – Юрінком Інтер. – 2005. – с. 335.
40. Дрейслер И.С. Классификация правонарушений по советскому социалистическому праву / И.С. Дрейслер / Научная конференция по работам, выполненным в 1964 г.: тезисы докл.. – Х., 1965. с. 62 - 64.
41. Хавронюк М.І. Дисциплінарні правопорушення і дисциплінарна відповідальність: навчальний посібник / Хавронюк М.І. – К. : Атіка, 2003. – 240 с.
42. Класифікація інформаційних правопорушень / НУБІП., Правдюк С.А.
43. Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР. – Свердловск: Урал. ун-т‚ 1989. – с. 204.
44. Миколенко А.И. Административный процесс и административная ответственность в Украине: Учебное пособие. – X.: «Одиссей», 2004. – с. 272
45. Судова практика розгляду справ про злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку
46. Азаров Д.С. Злочини у сфері комп’ютерної інформації (кримінально-правоведослідження): [монографія] / Д.С. Азаров. – К.: Атіка, 2007. – с. 304.
47. Карчевський М.В. Злочини у сфері використання комп’ютерної техніки: навчальний посібник / М.В. Карчевський. – К.: Атіка, 2010. – с. 168.
48. Суб’єкт злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку / Харь Інна Олексіївна – 2017 р.
49. Гізімчук С. В. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку / С.В. Гізімчук, Ю.В.Гродецький, В.І. Тютюгін // Кримінальне право України: Особлива частина: [підручник] / Ю.В.Баулін, В.І. Борісов, В.І. Тютюгін та ін.; за ред. проф. В.Я. Тація, В.І. Борісова, В.І.Тютюгіна. – 5-те вид., переробл. і допов. – Х .: Право, 2015. – с. 478-495.
50. Ришелюк А.М. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку / А.М. Ришелюк // Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Д.С. Азаров, В.К. Грищук, А.В.Савченко [та ін.]; за заг. ред. О.М. Джужі, А.В. Савченка, В.В. Чернея. – К.: Юрінком Інтер, 2016. – с. 333-352.
51. Актуальні проблеми протидії тероризму та злочинності у контексті європейської ієвроатлантичної інтеграції / за заг. ред. академіка НАН України, д.т.н. В.П. Горбуліна. – К.:Національна академія СБ України, 2005. – Випуск 13. – с. 268.
52. Голина В.В. Проблемы компьютерной преступности / В.В. Голина, В.В. Пивоваров:матеріали міжнар. наук.-практ. семінару [«Фінансова злочинність»] / Національна. юридичнаакадемія України ім. Я. Мудрого, Департамент юстиції США; [ред. В.І. Борисов], (12–13 лютого 1999 р.). – Х.: Право, 2000. – с. 62–73.
53. Особливості злочинів в сфері використання комп’ютерних технологій
54. ІТ-законодавство, проблеми, пріоритети, напрями розвитку
55. Вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці по справі № 1-235/2008 від 29 серпня 2008 року [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень.
56. Пояснювальна записка до проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за посягання у сфері інформаційної безпеки”
57. Карна відповідальність за здійснення комп'ютерних злочинів.: Дипломна робота.
58. Узагальнення застосування судами законодавства у справах про адміністративні правопорушення у сфері інтелектуальної власності (статті 51-2, 164-9 КпАП) / Верховний Суд України / – 01.01.2006 р.
59. Аналітичний огляд наукових статей з проблем протидії кіберзлочинності № 3 / О.А. Федотов, М. Погорецький, В. Шеломенцев – 20.06.2013 р.
60. Волеводз А.Г. Противодействие компьютерным преступлениям: правовые основы международного сотрудничества. – М: Юрлитинформ, 2001. – с. 496.
61. Батурин Ю.М. Проблемы компьютерного права. - М.: Юридическая литература, 1991 г. - с. 272
62. Курушин В.Д., Минаев В.А. Компьютерные преступления и информационная безопасность. - М.: Новый Юрист, 1998. - с. 257.
63. Сычев Ю.Н. Основы ифнормационной безопасности.: Учебно-практическаое пособие. - М.: Изд. центр ЕАРИ, 2007. - с. 300.
64. Розслідування неправомірного доступу до комп'ютерної інформації / Під ред. Н. Г. Шурухнова. - М.: Щит-М, 1999. - с. 72.
65. Юрченко И. А. Інформация конфіденційного характеру як предмет кримінально-правової охорони. - М., 2000. - с. 15.
66. Вехов В. Б. Комп’ютерні злочини: способи здійснення і розкриття. - М.: Право і закон, 1996. - с. 24.
67. Крилов В. В. Інформаційні комп'ютерні злочини. - М., 1987. - с. 12.
68. Туманова Л. В., Снитников А. А. Забезпечення і захист права на інформацію в США. - М., 2001. - с. 11.
69. Букалерова Л. А. Кримінально-правова охорона офіційного інформаційного обороту. - М.: Юрлитинформ, 2006. - с. 24.
70. Жельников В. Кріптографія від папірусу до комп'ютера. - М., 1996. - с. 276.
71. Тактика розкриття і розслідування податкових злочинів, скоєних із застосуванням комп`ютерних технологій
72. Шаня Д. В. «Злочини, здійснювані з використанням мережі Інтернет // V Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні тенденції розвитку національного законодавства» – Київ, 2016.


Повернутись в Информационное право



Хто зараз на форумі